1 грудня - Міжнародний день боротьби зі СНІДом. Ця хвороба та статус ширяться світом, це проблема кожної країни, її неможливо вирішити зосібна.
Україна бореться з цим явищем досить довго. І якщо при радянському союзі ця проблема замовчувалася і робився вигляд, ніби її не існує, то зараз робиться багато зусиль, аби принаймні уникати стигматизації ВІЛ-позитивних осіб. Багато залежить від влади, але більше - від кожного. Як ми ставимося до людини з позитивним статусом, як реагуємо на повідомлення про статус, чи боїмося дітей, які народжені від ВІЛ- позитивних матерів… Все це впливає і на якість життя, і на рівень обслуговування і на поширення міфів про СНІД. А їх у нашу цифрову еру ще ой як багато! Сайт Житомира нагадує:
Ще досі існують люди, які не знають точно, як передається ВІЛ і лякаються сидіти з хворим за одним столом, чи проти того, аби ВІЛ-позитивна дитина відвідувала дитячий садок. З останнім у нас взагалі все погано: медична інформація розголошується, лікарська таємниця не дотримується. Але і вихователів,які знають, як поводитися з такою дитиною - вкрай мало. Та і не виділяють коштів на засоби гігієни і гумові рукавички. Це мами таких діток все тягають в своїх сумочках, якщо раптом у дитини буде рана чи кровотеча.
Мережа людей, що живуть з ВІЛ - громадські організації, беруть на себе левову частку інформаційної кампанії, просвітництва. От і з’являються на одязі червоні стрічки, а в небо злітають білі кульки - символ тих, кого вже немає з нами. Прості дії: флешмоби, обійми, розмови насправді роблять багато. З таких дій постала «Клініка дружня для молоді», де можна отримати консультацію та здати кров на аналіз безкоштовно та анонімно. Працюють групи підтримки, психологи. Це все є. Але не вистачає ліків, життєво необхідних, аби жити повноцінно, а діти мали щасливе майбутнє.
Тому то щороку більшає лампадок і кульок. Бо люди відходять, а ми не встигаємо робити добро.
- 153 перегляди
