Житомир Онлайн писав про прощання з АТОвцем Максимом Перепелицею. До нього прийшли не тільки близькі, друзі, побратими. Житомиряни, бердичівляни, гості з Новограда-Волинського, Чуднова і Черняхова… Багато міст і сіл об’єдналося у спільній молитві за героя.
29 листопада - поховали Дмитра. Загинули в один день. На небі - разом.
На війні шлях до неба короткий та блискавичний. На війні відстань між життям та смертю дорівнює декільком ударам серця.
Дмитро Юрійович Литвинчук народився 14.03.1992 року у селі Крученець Черняхівського району Житомирської області.
Закінчивши Селянщинський спортивний ліцей, хлопець вступив до Житомирського державного університету імені Івана Франка на факультет фізичного виховання та спорту. Під час проходження практики викладав фізічну культуру у Селянщині.
Село Крученець маленьке, у ньому всі знають один одного. І Дмитро запам'ятався людям слухняним, спокійним, дуже розумним та працьовитим хлопцем, який не боявся важкої роботи, адже у родини було велике господарство і часу воно забирало багато.
Після навчання відслужив строкову й одразу підписав із ЗСУ контракт у 2014 році. Служив 20-му центрі ремонту засобів зв'язку та радіотехнічного забезпечення в Озерному,
Неодноразово він просився на війну, і врешті - решт, зміг досягти своєї мети. У вересні цього року підписав із ЗСУ контракт та опинився серед лав тих, хто забезпечує спокійне життя решти країни. Сержант, начальник радіостанції 2-го десантно - штурмового батальйону 95-ї окремої десантно - штурмової бригади.
Загинув 25 листопада опівдні в районі селища Верхньоторецьке Ясинуватського району Донецької області внаслідого кульового поранення, завданого ворожим снайпером. Похований сьогодні, 29 листопада, у рідному селі. У нього залишились батьки та сестра.
«На війні шлях до неба важить декілька грамів. На війні інколи немає часу, щоб на те небо дивитись. Але в нас він є. Подивіться туди, де зараз цей хлопець.
Там на нього чекає побратим, з яким попрощалися вчора. Там на нього чекають інші, яких війна забрала раніше. Там чекає його новий та вічний підрозділ воїнів неба».
Так написав волонтер Ян Осока, який допомагає вивозити «вантаж 200» - наших хлопців з передової. Його праця непомітна. Але без допомоги таких команд ми ніколи не зможемо закінчити цю війну, бо вона триватиме, доки не поховають гідно усіх полеглих на полі битви.
Тепер навіки з нами
На будівлі штабу військової частини А1724 в Озерному тепер всановлено меморіальну дошку загиблому бійцю. Він служив тут, і звідси пішов добровольцем на фронт. І загинув, захищаючи нашу державу. Тепер він щодня зустрічатиме своїх побратимів, а вони нестимуть службу сумлінно, пам"ятаючи про подвиг Дмитра.
Командування та особовий склад військової частини А1724 дякує приватному підприємцю Буланову Ігорю Юрійовичу, директору підприємства «Граніт – Полісся», за надання благодійної допомоги при виготовленні меморіальної дошки.
- 1 перегляд
