Сьогодні на свій день народження, ми проводили бійця 95 бригади, Перепилицю Максима. 27 років, ще жити і кохати, але вража куля обірвала молоде життя. Низький уклін батькам, за такого сина патріота. Ми повинні пам’ятати, кому все життя маємо дякувати за мирне небо над нашими містами, за спокійний сон наших дітей і внуків.
Цей чоловік, як і багато інших - це наша війна. Наша із вами. Можна від неї відвернутися. Можна порозглядати свої нігті. Можна піти запускати фейерверки. Можна запостити свічечку у коменти та вважати, що борг віддано сповна.
Та ні. Ці борги перед загиблими солдатами ми будемо сплачувати з кожним спокійним подихом на мирній землі. І від війни можна відвертатись лише до того моменту, поки вона не зупинить на нас свій погляд. Тоді вже доведеться дивитись їй прямо в очі.
Кожна наша перемога - це їхня перемога. Кожне наше зусилля допомагає їм. Кожний не даний, чи не взятий хабар, не спроби «порішати», а йти чесним шляхом - це все означає, що хлопці вмирають не дарма.
Житомиряни стояли на колінах перед героєм. Аби ще не ставали на коліна перед правом сильного, заможного, впливового. Аби захищали слабких та знедолених.
Хочеться, аби пам’ять про героя жила, аби його батьки не бідували, хоч і віддали Україні найдорожче, що мали. Тепер Україна має піклуватися про них. А це значить, ми з вами, бо держава - це кожен із нас.
Те, що тут не стріляють, заслуга цих хлопців. Вони щодня в холодних шанцях стримують ворога та не дають йому посунутися далі. Тонка лінія розмежування проходить крізь тіла та серця цих хлопців, наших земляків.
І пам'ятайте, що війна не дивиться в очі нам тому, що є хлопці, які тримають її погляд на собі.
- 1 перегляд
