Вже кілька днів новиною номер один є смерть колишнього предстоятеля УГКЦ Блаженнішого Патріарха Любомира. Він помер 31 травня у своїй резиденції у Княжичах. Там його відспівали і з ним попрощалися найближчі: сотрудники, сестри-монахині, які прислуговували старенькому патріарху та співбрати у священстві. Тіло його було покладено в церкві св. Миколая, що на Аскольдовій Могилі. Потім траурний кортеж вирушив до Львова, де в катедрі св. Юрія зібралась численна громада вірян, аби віддати йому останню шану.
Після заупокійної Літургії і панахиди народ не розходився. Він йшов і йшов, аби помолитися, як то роблять при гробі святих. Море квітів і море сліз. Люди плакали, мов за батьком. Транспорт у Львові ходив до третьої ночі, все для того, аби якомога більше людей змогли проститися з кардиналом. А коли тіло Гузара відправляли до Києва, до Собору Воскресіння Христового, дорогу встеляли квіти. І то був праобраз небесної дороги, якою йдуть праведники по вічну нагороду.
І ось 5 червня в наступний день по Трійці, в спомину Діви Марії, Матері Церкви, тіло предано землі. У Патріаршому соборі Воскресіння Христового у Києві відбулася Заупокійна Божественна Літургія та Чин погребіння Блаженнішого Любомира Гузара. Літургію очолив Глава УГКЦ Блаженніший Святослав Шевчук. Участь у ній взяли посланець Папи Франциска архиєпископ Циріл (Василь), Секретар Конгрегації Східних Католицьких Церков, Апостольський Нунцій в Україні архиєпископ Клаудіо Ґуджеротті, єпископи УГКЦ та РКЦ, близько 600 священиків, представники УП КП та УАПЦ, родина покійного, численні вірні.
«Прахом є ти, людино, і в прах обернешся» - так пише Біблія. А діла – нетлінні. Думки і твори – золоті.
Які спогади залишив Любомир Гузар в серцях людей? Великих і малих? Достойників і пересічних українців? Бо ж до всіх він однаково уважно і шанобливо ставився: і до президента, і до дитини. І то до останньої був прихильнішім: бо ж має серце чисте, не бреше, не злословить. І карати міг словом і зцілювати. І слова знаходилися для всіх: і для хворих, і для можновладців. Одна з останніх його промов була в залі Верховної Ради. Тілом немічний старець, очі не бачать, але серце бачить все. І грізно звучали його слова до тих, хто краде, обманює, злоститься і ненавидить.
Отак українці пишуть в соцмережах про Патріарха:
«Знаєте, як проводжають в останню путь Людину? Оплесками. Я такого ніколи не чула... - весь переповнений собор в одну мить перетворився на оплески любові, вдячності, поваги, пошани, пам,яті, а також світлої печалі, сліз, надії і, навіть, тихої, променіючої радості.
Йому рукоплескали люди і разом з ними само Небо...
Люди проводжали його під оплески і я була всім так вдячна, тому що просто не знаєш, як виразити величезне "дякую" людині, яка сама була Скарбом і залишила ще більший духовний скарб у спадок всім нам. І ці, проникнуті любов,ю і повагою оплески, стали останньою точкою моєї внутрішньої біфуркації після якої назавжди стаєш іншим.
Людину проводжають оплесками і залишають її в своєму серці, боячись забути і десь в глибині душі переживають, навіть, гордість за те, що жили разом, на одній землі, з такою великою Людиною!»
Він настановляв бути вільними і навчав, що воля – це, перш за все, відповідальність! І завжди закликав мати навстіж відкрите серце, щоб любити, наповнювати світ добром та творити світле майбутнє.
Живімо цими настановами!
А під час проповіді на Заупокійній Літургії його наступник Святослав Шевчук сказав:
«Наш батько Любомире, через твоє слово, молитву, думу сьогодні воскресає Україна. Ми хочемо, щоб Україна носила твоє ім’я - Любов і мир. А ти на небі, як молільник за нашу Церкву і народ України, все зробиш, ти сам станеш посередником дії Духа Святого, який зішле мир в Україні».
А сам Патріарх сказав так:
Краще і не скажеш.
- 2 перегляди
