На Житомирщині не дозволили розібрати 21 кілометр залізничної дороги.
Керівництво Укрзалізниці, поки всі стурбовані війною, прийняло рішення демонтувати відрізок залізниці від станції Білокоровичі Олевського району до Возляково Овруцького протяжністю 21 кілометр, не отримавши на це передбаченої згоди місцевих громад і органів влади.
Цей відрізок залізниці зв’язує із зовнішнім світом півтора десятка загублених у глухих поліських пралісах сіл – Волошино, Бобричі, Красносілка, Мощаниця ( Овруцька ) та інші, до яких практично відсутні нормальні автошляхи – лише напрямки.
На прилеглих до залізниці ділянках розвідані серйозні запаси гранітів і чекають кращих часів для відкриття кілька гранкар*єрів, для яких залізниця також буде життєво необхідною. Тож попередня влада та керівництво Укрзалізниці, хоча й відмінили по ділянці рух приміських поїздів (багато пільговиків і низька прибутковість), на демонтаж колії все ж не відважились.
Зате відважилась влада нинішня, вибравши для цієї справи найдовшу в році ніч з 21 на 22 грудня.
Але селяни з прилеглих Жеревець, Червоної Волоки, інших сіл, про це дізнались. І вдосвіта, з п’яти годин ранку, близько півсотні чоловіків і жінок дружно вийшли на один з переїздів, що на 10-му кілометрі, біля Рудні-Жеревецької.
Згадавши досвід Майдану, привезли шини, розвели на колії багаття і стали чекати залізничників. Замість очікуваної 6-ої ранку тепловоз із відповідним краном для демонтажу і вантажними платформами до переїзду прибув близько 9-ої. Рішуче налаштований гурт людей змусив залізничників зупинити потяг.
Почалися важкі переговори. Залізничники вимагали не перешкоджати їм у виконанні завдання і пропустити їх. Сторону протестувальників представляв Червоноволоцький сільський голова Михайло Костюк, який вимагав передбаченого законодавством врахування позицій місцевих громад.
«Моя покійна мама в 36-му цю залізницю будувала, носила щебінь на насип рядюгою, грижу на цій роботі нажила, а ви тепер хазяї такі, приїхали розбирати те, чого не будували – не дозволимо, і все, це наша залізниця і наша держава, не менше, ніж ваша!» - рішуче заявляла Надія Йосипівна Драпей із Запілля.
Михайло Костюк перед цим звернувся за підтримкою до депутатів Верховної та обласної рад, керівництва району, залізничники телефонували до свого керівництва. Приїхали керівники з Коростенського підрозділу Південно-Західної залізниці. Спробували «поставити на місце» непокірних селян. А ті пошкодували, що не підвезли до переїзду сміттєвого бака, бо налаштовані були настільки рішуче, що ладні були провести їм типову українську люстрацію.
Згодом під*їхали голова Лугинської РДА Валерій Двуреченський та голова райради Петро Мельник, і переговори вийшли на вищий рівень. В результаті залізничники повернули назад, відігнавши монтажний поїзд на станцію Білокоровичі (а не в Коростень, звідки прибули, що не зняло тривоги та змусило селян організувати цілодобове чергування на переїзді).
Питання збереження спірної ділянки залізниці має розглянути комітет Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони (ця ділянка в свій час будувалася для потреб оборони), яким керує Сергій Пашинський, куди звернулись селяни.
Незважаючи на те, що питання остаточно ще не вирішене, громада відзначила свою маленьку, проміжну перемогу. Гімн України, щоправда, не співали, але традиційним «Слава Україні!» - «Героям слава!» та «Слава нації!» - «Смерть ворогам!» не дуже дружню зустріч її учасники завершили. Голова РДА Валерій Двуреченський подякував їм за мужність і громадянську позицію.
- 2 перегляди
