Сили спеціальних операцій – це військові, які можуть усе. Визволити заручників, пробратися на АЕС, зануритися у тил ворога і передати звідти інформацію… Такі сили існують в Україні вже більше п’яти років. Зараз вони воюють на Сході.
Армійські спецназівці базуються у Кіровограді, Хмельницькому та Очакові. Та коли навесні почалася антитерористична операція, хлопців з кажаном на шевронах почали відкликати ще й з «гарячих» точок. І відправляти в східні області виконувати особливі завдання.
«Ми хочемо передати привіт ДНР і ополченцям. Ніколи, ніколи ми не здамося, ми будемо тримати цю частину. І ми не віддамо Україну. Флаг спеціального призначення міста Кіровограда, спецназ. Сьогодні спецназ не допустив прориву терористів на територію військової частини», - говорять спецназівці, які відбили військову частину у Артеміську на Донеччині у червні.
29 липня 2014 року, місто Сніжне на Донеччині. 19 спецпризначенців з Кіровоградського полку вирушають сюди на пошуки льотчика Су-25, збитого терористами. Це спецоперація, про неї знає дуже вузьке коло людей.
Група потрапляє у пастку: 12-ро вбитих, трьох беруть у полон, чотирьом вдається вирватися.
Спецпризначенців, взятих у полон, допитують. Полонені спецпризначенці з Кіровограда, 1 серпня 2014
- А ты откуда?
- С Кировограда.
- И ты тоже?
- Да.
- Сегодня у нас в гостях… Ты кто у нас? Ты танкист?
- Нет-нет, я разведчик.
7 серпня у Кіровограді ховають спецназівців. У місті оголошують жалобу.
Хлопці-спецпризначенці, які втратили бойових товаришів, не могли повірити, що трагедія сталася випадково. Передчуття були нехороші. Особливо коли з’ясувалося, що льотчик СУ-25, на пошуки якого відправили розвідників, уже був у безпеці.
Факт порятунку підтверджували не тільки свої, а й відкриті джерела – ще 24 липня. 28 липня про це навіть радісно повідомив Президент України. Тим не менше, 29 липня керівництво спецназу відрядило на пошуки групу з 19 людей. Спецназівці переконані, що їхніх товаришів підставили: свідомо відправили вглиб ворожої території та повідомили терористам маршрут пересування. Вони звинувачують у цьому начальника Управління спецоперацій Генштабу В’ячеслава Назаркіна.
В’ячеслав Назаркін – персона непублічна і від того ще цікавіша. Народився у Білорусі, служив у Росії. Останні 8 років був заступником командира військової частини у Житомирі.
5 грудня 2013 року, під час протестів на Майдані, Назаркіна призначають виконувачем обов’язків начальника Управління спеціальних операцій Генштабу.
У січні військовим спускають наказ виступити на підтримку президента Януковича і закликати його негайно навести лад у державі. Генерал Назаркін збирає нараду у своєму управлінні. Його підлеглі голосують проти звернення до Януковича. Аудіозапис цієї наради потрапив до «Слідства.Інфо».
В'ячеслав Назаркін, тво начальника Управління спеціальних операцій Генштабу ЗС України, 28 січня 2014:
«… Наведение порядка в державе, оно должно быть, а какими методами, тут не сказано, в этом Зверненні. И то, что вы тут проявили, мне еще раз подчеркнуло, что вы беззубые здесь… Я не для этого здесь говорил, для того, чтобы каждый, по лояльности сидевший здесь, сказал «А я не буду голосовать и лучше я останусь среди е…ных, типа моя хата скраю, я ничего не знаю».
Паралельно на своїй сторінці в «Одноклассниках» пан Назаркін активно лайкає Антимайданівські публікації. Підлеглі дедалі більше розчаровуються у своєму керівникові.
Тим не менше, у березні, вже після перемоги революції гідності, Назаркіна призначають постійним керівником спецназівців. Конфлікти у колективі тривають, а внутрішні перевірки підтверджують протиправні дії керівника.
«Факти протиправних дій начальника управління до підлеглих офіцерів, що виразилися у нецензурному висловлюванні до офіцерів, підтвердилися», - йдеться у матеріалах внутрішньої перевірки,я і є у «Слідства.Інфо»
Перевірка також виявила, що 67% колективу відкрито не довіряють начальнику, а 75% не вважають його професіоналом своєї справи. Попри це, генерал Назаркін стає заступником керівника Антитерористичної операції Муженка. Вони давні друзі – ще з Житомира.
Зараз генерал, який будь-що намагався врятувати режим Януковича, вирішує долі українських воїнів на передовій.
У ювелірній роботі спецназівців найважливіше – довіра. Коли вони йдуть на завдання, то мають бути впевненими, що операція ретельно спланована і їх не підставлять. Українські спецназівці кажуть, що такої впевненості в них давно немає.
«Как обьяснить своим офицерам, когда они дают мне информацию, люди, которые работают на нас в городе, они рискуют своей жизнью… Дают информацию. Мы даем координаты, нет реализации. Я понимаю, есть важные цели, есть неважные (…) Они морозятся… А потом ложат трубку. И офицеры, они ж слышат мои переговоры… Как объяснить людям, что нас используют как бл…дей?», - каже Сергій Кривонос, начальник штабу ВДВ та комендант Краматорського аеропорту.
Військові – люди стримані і зазвичай не виказують своїх емоцій. Їхня справа – не обговорювати, а виконувати накази. Та підлеглі Назаркіна підозрюють його у співпраці з противником. Зі зрозумілих причин вони відмовляються говорити на камеру, але прямим текстом кажуть: практично кожна спецоперація за участі Назаркіна закінчується катастрофою і смертями спецпризначенців. Причина? За словами цих людей, справа у рідному браті українського генерала.
Сергій Назаркін, військовий, живе у Росії, працює заступником коменданта Омського гарнізону. Судячи з фотографій у соцмережах, брати підтримують тісні стосунки.
Підлеглі українського генерала кажуть, що В’ячеслав постійно дзвонить брату Сергію і повідомляє йому, що відбувається на фронті. Братами нібито навіть цікавилася СБУ. «Слідство.Інфо» направило запит у Службу безпеки та очікує на відповідь. Тим часом ми спитали про брата у самого генерала.
- Це В’ячеслав Миколайович?
- Да.
Це вас турбують з Громадського телебачення. Чи є у вас брат військовий з Росії?
- А для чего вам такие питання?
- Так як ви генерал Української армії, знаходитесь у зоні АТО, хотілося б це з’ясувати.
- Никого ничего у меня нету. Я на такие вопросы отвечать вам не буду.
- А Сергій Миколайович Назаркін – це не ваш брат?
- Не знаю.
- Тобто не знаєте? У вас точно немає брата?
- Ну… Если вам необхідно мою служебную карточку, ображайтесь в Генеральный Штаб (…) А пока вы мне мешаете работать, потому что я занимаюсь, ...ть, справой, которая, …ть, необхидна для того, чтоб защищать державу. До побачення.
Чому генерал Назаркін так розхвилювався і кинув слухавку? Чому зрікся брата? Чому приховує очевидні факти? Чи не тому, що вони можуть підтвердити звинувачення підлеглих на його адресу? У наступних випусках «Слідство.Інфо» продовжить називати прізвища підозрілих людей у лавах нашої армії. Обличчя антигероїв, як і героїв, треба знати і пам’ятати.
- 1 перегляд
