Ім’я митрополита Огієнка широко відоме у світі. Нарешті тепер можна гідно ушанувати його в Житомирі, адже походить він з нашої землі. Як повідомляв Житомир-Онлайн, 23 червня минулого року урочисто відкрили пам’ятник видатному земляку біля Свято-Михайлівської церкви. А сьогодні, у 136-ту річницю з дня народження відбулася церемонія покладання квітів до цього монументу.
На ній були присутні депутати обласної та міської ради, активісти, студенти коледжу культури та мистецтв, який носить ім’я видатного вченого, громадськість міста, яка попри складні погодні умови не лишилась осторонь цієї події.
В.о. керівника управління культури ЖОДА Тетяна Парфентієва так написала на своїй сторінці у Facebook:
«Вчений, політичний, громадський, церковний діяч, мовознавець, педагог, перекладач- завдяки його праці ми звертаємось до Бога рідною мовою. Іван Огієнко народився на Житомирщині в с Брусилів. Сьогодні з вихованцями Коледжу культури їм видатного діяча вшановуємо уродини.»
Хоча дехто в соцмережах висловлював думку, що покладання квітів до пам’ятників – це радянська традиція і її також потрібно декомунізувати, змінити «правила гри» і вигадати нові традиції, все ж,віримо, що прагнення людей доторкнутися до великого не зникне повністю. Зрештою, подібні заходи вже давно не є обов’язковими, «добровільно-примусовими» і кожен в змозі самостійно вирішувати, приносити квіти чи ні, запалювати лампадки, чи молитися в храмі певної конфесії. Люди прагнуть пам’ятати видатних своїх представників, всі ці монументи, меморіальні дошки, назви вулиць, музеї і галереї є нічим іншим, як способом зберегти та акумулювати колективну пам’ять. Людина – істота соціальна, і хоча більшість часу зараз ми проводимо у віртуальному світі,однак живе спілкування, групова ідентичність та зрештою, прагнення відчути себе частиною чогось великого – діють, ці закони ніхто не скасовував.
А зрештою, постать митрополита велична і проста, нам слід нагадати собі, скільки доброго встигла зробити ця людина за таких невеликий свій земний шлях. І як же пророчо звучать його слова зараз, коли так багато наших співвітчизників перебуває за межами України:
"Немає в людині нічого милішого над свою рідну землю. Де хто народився, де провів свої дитячі роки, до тієї землі пов'язується він усією душею на ціле життя. А хто буває відірветься від своєї рідної землі, той мріє завжди про неї як про святість найбільшу. І багато людей, помираючи на чужбині, просять покласти їм у домовину бодай грудочку рідної землі."
Візьмімо до рук Огієнкове Святе Писання, відкриємо вічну книгу, перечитаємо Божі заповіді, які завдяки йому можемо мати українською мовою. І примирімося з тими, кого образили, пробачимо тих, хто заподіяв нам кривду і так виконаємо найбільший закон любові.
- 1 перегляд