23 січня Житомир попрощався із двома бійцями 95-ї бригади – 26-річним капітаном Володимиром Марковським та 24-річним Олександром Атаманчуком. Обоє військовослужбовців з 13-го батальйону і загинули 20 січня під час несення служби неподалік Донецького аеропорту.
Попрощатись з бійцями до військової частини на Корбутівці прийшло кілька сотень людей. Віддати шану загиблим військовослужбовцям прийшли бойові побратими, ветерани 95-ї бригади та житомиряни.
«Скажу, що зараз реально йде війна за нашу незалежність, там, на Сході. І Росія все робить для того, щоб розколоти зсередини тут в тилу і знищити нас там. Нічого не помінялося. До тих пір, поки ми самі не відстоїмо, так, ціною наших хлопців, на жаль, нічого не буде. Тому наша сила в тому, що ми разом і будемо воювати далі», - сказав під час прощання офіцер 95-ї бригади з позивним «Аскольд».
Військові розповідають про оборону аеропорту та наголошують, що зараз про реальний стан речей знає лише командування.
«Сьогодні ховаємо ми, проводжаємо в останню путь капітана Марковського, Атаманчука, які загинули, героїчно захищаючи невеличкий донецький аеропорт. Вони знали, на що йдуть, але вони, не шкодуючи свого життя, зробили все. І після здачі двох терміналів захищають ще деякі об'єкти аеропорту. Підійшло підкріплення, я думаю, що ворог буде розбитий і перемога буде за нами», - розповів ветеран 95-ї бригади Роман Кравецький.
«Хлопці воювали в районі донецького аеропорту, більш докладно можна буде дізнатися, коли основна група хлопців повернеться звідти. Інформація не те що засекречена, просто дуже обмежений доступ до неї. Фактично станом речей зараз володіє тільки командування сектору і командування ЗСУ», - каже «Аскольд».
Родичі загиблого Олександра Атаманчука розповідають: після поранення Олександр пройшов курс реабілітації та повернувся на службу.
«Він після поранення в голову вилікувався, реабілітацію пройшов. І після поранення його направили в частину, він вчився на санінструктора. Він збирав медикаменти, перевозив туди і поранених звідти вивозив. І в суботу раптово їх забрали, вони в засідку попали, їх обстріляли. Спочатку говорили, що він безвісти пропав, ми думали: безвісти, то це значить, живий. Може в полон, обмін буде, буде живий. А тут нема. Шкода дуже», - розповідає родичка Олександра Атаманчука Валентина Смуляр.
- 2 просмотра
